Абрамян Рубік Сережаєвич

Народився 17 вересня 1961 року в місті Каджаран (Вірменія).

Рубік Сережаєвич поділився своїми спогадами про навчання в НГУ у короткому автобіографічному нарисі.

«У 1978 році закінчив Каджаранскую середню школу і вступив до Єреванського державного університету на геолого-розвідувальний факультет.

У 1979 р. продовжив навчання вже у Дніпропетровському гірничому інституті на гірничому факультеті за спеціальністю «Технологія та комплексна механізація відкритих розробок родовищ корисних копалин».

З 1979 по 1984 рік хлопець з провінційного вірменського нагірного містечка потрапив у вир життя мільйонного багатонаціонального міста з прекрасними історичними традиціями, численними висококваліфікованими ВНЗ. Завдяки чудовим педагогам (М.Г. Новожилову, В.Н. Онищенку, Г.Г. Півняку, Дзвоніву, Клочкову, Рощину, Бондарю, Єфремову, Ескіну, Корсунському, Ройзену, Бугриму, Булаві, Шкрабцю, на військовій кафедрі О.Ю. Крапивському і багатьом іншим) рік від року ставав самостійною людиною, пізнав науки, життя і звичайно отримав гарну освіту і спеціальність.

Усього чого я досяг і може ще досягну в цьому житті зобов'язаний моїм шановним викладачам, студентським друзям, однокашникам і звичайно ж моєму рідному вчителю в житті, безцінній людині, з якою я дружу і донині, куратору групи ГІ-79-8 Георгію Дмитровичу Пчолкіну.

Дякую Дніпропетровському гірничому інституту, гірничому факультету та кафедрі відкритих гірничих робіт. Вчилися ми разом зі спеціальністю всьому, що може знадобитися в житті: спортивні секції, культурна освіта, військова кафедра («Лейтенант» командир танка Т-64).

Щоденне спілкування з викладачами факультету і кафедри давало нам відчуття впевненості, загальне розуміння життя і що найголовніше твердість у правильності вибору майбутньої професії.

Після закінчення інституту повернувся в рідне місто та влаштувався на роботу в ЗММК машиністом екскаватора, через рік став гірничим майстром.

У 1988 році став начальником дільниці «Транспортна штольня».

В середині 1992 року був призваний у діючу армію Вірменії. Три рази був важко поранений. Нагороджений державними нагородами. Зараз – підполковник запасу збройних сил Республіки Вірменія.

У лютому 1995 р. демобілізувався з армії і перейшов працювати на цивільну роботу і одночасно був призначений на посаду начальника рудоуправління.

У 1999 р. обійняв посаду начальника транспортного відділу ЗММК.

З 2006 по 2011 рр. паралельно з основною роботою був призначений начальником цеху технологічного транспорту, а з 2012 по 2014 рр. так само за суміщенням організовував централізований цех паливо-мастильних матеріалів.

Нагороджений почесними грамотами, преміями, медаллю союзу «Гірників і металургів» Республіки Вірменія.

Студентська дружба з багатьма однокашниками і з кафедрою ВГР Дніпропетровського НГУ у мене досі існує».